Поняття запаморочення має на увазі відчуття уявного обертання або поступального руху пацієнта в різних площинах або ілюзорне усунення нерухомого навколишнього середовища в будь-якій площині. Виділяють два основні клінічні синдроми запаморочення – системне (істинне або vertigo) та несистемне.
Справжнє запаморочення здатне сильно зіпсувати життя людині. Звичайна ходьба може стати проблемою. Про підбори та танці можна забути взагалі, а кожна зміна положення тіла (ліг, встав) завдає фізичних страждань. Нерідко воно супроводжується вегетативними симптомами – нудотою, блюванням, гіпергідрозом. Системне запаморочення притаманно поразки вестибулярної системи, її периферичного чи центрального відділів.
Несистемне запаморочення є відчуття нудоти, порушення стійкості, втрати рівноваги, «втрати ґрунту під ногами», «помутніння в очах», дзвону у вухах. Часто зазначені стани передують розвитку непритомності, хоча повної втрати свідомості може наступити. Характерними станів несистемного запаморочення є виражені емоційні розлади – відчуття занепокоєння, тривоги, страху чи, навпаки – пригніченості, безсилля, різкого занепаду сил.
Несистемне запаморочення може бути на тлі гіпотензії, вегетативних порушень, захворювань серцево-судинної системи, органів дихання та інших патологічних станів. Ще раз слід підкреслити, що запаморочення при ураженні зон нервової системи, що забезпечують орієнтацію в просторі, яке клінічно проявляється нестійкістю, хиткістю при ходьбі або у положенні стоячи, але відсутнє у положенні сидячи та лежачи, не є істинним.
Справжнє запаморочення спостерігаються при різних захворюваннях, серед яких найчастіше зустрічаються такі:
- Хвороба Меньєра
- Лабіринтити
- Доброякісне позиційне пароксизмальне запаморочення (ДППГ)
- Вестибулярний нейроніт
- Посттравматичне запаморочення
- Холестеатому
- Стовбуровий інсульт
Мозочковий інсульт - Стеноз підключичної артерії
- Базилярна мігрень та ін.
Діагностика
Збираючи анамнез, необхідно уточнити, чи відчуває пацієнт обертання навколишніх предметів або власного тіла, який характер запаморочення – постійний або нападоподібний, чи впливає на виникнення запаморочення зміни положення голови, чи немає шуму у вухах, зниження слуху, чи мають місце нудота чи блювота, чи було травми голови та шиї, яка гострота зору та чи користується пацієнт окулярами, чи приймає ліки та які, а також чи вживає спиртне, наркотики. Так само потрібен комплекс адекватних додаткових методів обстеження: клінічний аналіз крові, визначення рівня глюкози в крові, загальнотерапевтичне обстеження, оцінка неврологічного статусу, консультація оториноларинголога, отоневрологічні проби, аудіометрія, електрокохлеографія, рентгенографія шийного відділу хребта з функціональними резонансна томографія мозку.
Лікування
Лікування запаморочення залежить від правильно встановленого діагнозу. Для усунення запаморочення використовуються вестибулітичні засоби, що діють на рівні вестибулярних рецепторів або центральних вестибулярних структур, в основному вестибулярних ядер стовбура. В основному застосовується препарат бетагістину дигідрохлорид. Лікування ДППГ здійснюється лікувальними маневрами Семонта, Еплі, Брандта-Дароффа.
Вестибулярний нейроніт - глюкокортикоїдними гормонами. При хворобі Меньєра використовують діуретики, вестибулярні супресанти, гормони. Психогенне запаморочення лікується за допомогою антидепресантів, транквілізаторів та психотерапії. Вестибулярна мігрень - ¦триптанами, за необхідності профілактичне лікування бета-блокаторами, антидепресантами, антиконвульсантами.
У світі існує понад 80 захворювань, які викликають запаморочення, і симптоми багатьох дуже схожі. Саме тому так важливо вчасно звернутися до фахівця: діагностувати справжню причину запаморочення та призначити лікування може лише лікар!